Історію захисника розповіли на сторінці Костопільської міської ради.
«Я не хотів бути снайпером, коли мені запропонували вчитися. Думав, що снайпери - це огрядні дядьки, які стріляють з положення лежачи. А я ж молодий сильний спортсмен! Та навіть моєї хорошої спортивної форми в ГУРі не вистачило, щоб пройти снайперську підготовку, довелося попотіти», - пригадує Скіф.
Після служби жив цивільним життям, працював на різних роботах. Снайперські навички застосував у 2014 році у Донецькій області. На службу прийшов добровільно, пройшов курси підвищення кваліфікації. Повернувся у форму – і у складі розвідувального взводу 30 бригади вирушив на виконання бойових завдань.
Після демобілізації працював на цивільній роботі. До слова, уже тоді, у 2015-му, знайшов себе у базі розшуку ФСБ. А з перших днів війни у 2022-му знову взяв до рук зброю. Іван зі своїм досвідом міг одразу йти у бій, але одразу не вдалося – його на кілька місяців залишили на Рівненському полігоні інструктором снайперів. Такий був наказ.
«Гвинтівка у мене була власна. Придбати її допомогли друзі, я їм вдячний. Але вчив стріляти новобранців з того, що видала держава. Це були не снайперські гвинтівки, але які вже були. Мене переконували залишитися інструктором, мовляв, такий фахівець має бути тут, бо війна буде довго, і я маю підготувати багато таких, як я. Та я хотів на передову. Мав кілька відношень з бойових військових частин, які потребували мене як фахівця. На це ніхто не зважав. Я дочекався зручного моменту, сів в авто - і за добу був у Бахмуті», - розповів Скіф.
На початку війни набоїв до його гвинтівки не було. Лише через кілька місяців друзі знайшли необхідну кількість куль, з якими він зайшов у Бахмут. Тепер має три одиниці зброї і набої вже не купує, усім забезпечують.
Скіф розповідає про один з епізодів своєї роботи:
Бахмут, січень. Ми стоїмо на околиці, у нас була домінуюча висота. Було важко, тривали безперервні штурмові дії ворога. Щоб зайняти нашу позицію, ворог мав вийти з окопу і зайти по відкритій ділянці. Вони зайняли нашу позицію, убили наших поранених, інших взяли в полон. Я це бачив, хоча була дуже погана видимість, мороз і вітер. Коли виводили полонених, я працювати по них не міг. А потім надійшла команда від мого командира валити всіх, бо наших там вже нема. Я бачив бліндаж, в якийсь момент помітив, як щось ворухнулося, і зробив спуск. Коли я вийшов з позиції, командир показав відео обльоту нашої «пташки», на якому видно, як ворог вийшов курити, і в цей момент йому чітко розвалило голову. Працював тоді по позиції лише я. Енергія кулі цієї гвинтівки така, що коли вона щось зачепить – то розірве. Від цієї кулі нічого не рятує, жоден бронежилет, жоден захист.
Ситуація на війні швидко змінюється, вона стає все більш технологічною. Змінюється і робота снайпера, щоб він залишався ефективним. Якщо раніше вчили правильно заходити на позиції й маскуватися, то тепер засоби ворога не дозволять вдягти «кікімору», лягти в полі і крити їх безперестанку - маскування вже нічого тут не означає.
«Є неписане правило: якщо виявляють роботу снайпера - точку накривають. Це маленька ціль, її важко визначити. Професійний снайпер має вибрати позицію, максимально непривабливу для ворога. Та рано чи пізно ворог виявить тебе по результату роботи і зробить все, щоб той квадрат зрівняти. У мене були такі випадки під Бахмутом: танк по мені працював, бо підозрювали, в якому я квадраті. І зносили будинки один за одним. Або КАБами цілеспрямовано працюють, рівняючи усе. Зараз fpv швидко і точно визначить місце», - поділився снайпер.
На глибоке переконання досвідченого в боях воїна, інструктором на полігоні та в навчальному центрі має бути лише той, хто пройшов бойовий шлях, отримав бойовий досвід, мав бойове поранення і більше не може виконувати свої обов’язки, але має бажання далі служити.
«У мене є товариш, бойовий снайпер, який кочегаром на полігоні числиться, виконуючи обов’язки інструктора. Одержує маленьку платню, живе з хлопцями на полігоні і навчає їх, але офіційно він не може працювати інструктором, оскільки через поранення визнаний непридатним до служби. Таких, повірте, багато, які пройшли війну, втратили здоров’я, а тепер відчувають себе використаними і непотрібними, хоча володіють безцінним досвідом. Усі армії світу прийшли до цього: інструктором має бути лише людина, яка пройшла війну, мотивована і професійна, але вона більше не може воювати. Інструктори, які ніколи не воювали і навчають за методичкою, неспроможні якісно підготувати молодого бійця. Я дуже сподіваюся, що і наша армія до цього прийде», - поділився воїн.
Сам Іван Попович інструктором працювати бажання не має. Збирається закінчити снайперську кар’єру, бо вважає, що реалізував себе у цій спеціальності, і відкрити нову сторінку воєнної служби.
«Я людина не військова, я – людина воєнна. Війни не чекав і не радів, коли вона прийшла, але не скажу «все, більше не можу, нехай інші йдуть». Війна стає важчою, на ній мають бути професіонали, а це досвід. Зараз я не бачу закінчення війни, та коли вона закінчиться, я одягну звичайну футболку, зберу свої речі і піду додому. Ким буду після війни? Про це ще й не думав», - додав наш захисник.