Юрій Андрощук, безробітний:
Це кусочок української землі, за який, звісно, треба було боротися. Але треба було, щоб командири, вищестояще начальство нормально продумали ту всю операцію. А не відправляти туди, як м’ясо.
Вони знали, що в терміналі, на другому поверсі стояв крупнокаліберний кулемет, який БТР "прошиває" наскрізь. І вони глупо прямо відправили хлопців з другого батальйона по злітній смузі. Того БТРа розстріляли. Поранених було багато. Товаришу з Острога ноги прострелили, командир роти руку втратив, кому хлопцям очі повибивало, кому пальці повідривало. Я тоді отримав важку контузію і осколкове поранення.
Я вважаю, що то була глупа драка, глупа бойня. Розумію, що то шмат землі української, але могло бути менше втрат.
Стояли на останніх тоді вже рубежах – РЛСці (радіолокаційна станція – авт.) та метеовишці. Вийшли 29 січня 2015 року.
З хлопцями з терміналу побачилися в госпіталі. Розказували, що "сєпарам" на зло підняли український прапор, гімн заспівали, передали "привіт" - то все в ютуб виставили. А після того, звісно, була реакція…
У нас була рота – всі з Західної України. Сказали комбату: поїдемо в аеропорт, тільки, якщо всіх разом пустять. Щоб боялися. На нас "бендери" кричали там.
Було страшно. Спершу, правда, був істеричний сміх. Нас почали атакувати, рішуче хотіли взяти РЛСку і вежу. У перші хвилини бою відразу чоловік сім поранило. У мене на позиції старшині ноги перебило. Я ще перемотував тоді. Лишилися удвох з Бєлкою на кулеметах, прикрити відхід, щоб старшину витягнули. А після того дурдом "Веселка" почався…
Вийшли на комбата. Він каже: хто кульові і з "дірками", від осколків, їх заберуть. А ви, контужені і з легкими пораненнями, лишаєтесь далі. А за що там було триматись? Там вже та РЛСка була розбита повністю. Її зрешетили… Ми просили допомоги в артилерії. А нам кажуть – ні, нема чим. Добре, що вийшли на нашу 79-ту бригаду, то хлопці помогли, "накидали" їм трохи…
Приїхав по нас лейтенант "Сова", тримав мене всю дорогу, бо втрачав свідомість.
Приїхали в Водяне, мій друг з Дніпродзержинська "Сметана" зняв бронежилета і кинув ним в комбата… Комбат задачу ставить: хто ходячий, вертайтесь – далі відбивайте. А там смислу вже не було! Ротний лежав без руки і кричав: "Не пускай їх! Ти ж їх на смерть відправляєш"
Пішли батальйоном до комбата: якщо такий бравий, сідай з нами в БТР і поїдемо разом воювать. Побачиш, як там весело…
Я вернувся. Просився у військкоматі добровільно назад. Кажуть – тільки контракт. Хотів іти на контракт в розвідувальний батальйон, але наречена проти. Каже, боюся. У Костополі хотів у частину – не виходить по здоров’ю. То я поки без роботи.
Але я не шкодую. Якби треба було – пішов би знову. Бо інакше, виходить, дарма мої друзі повмирали. І в аеропорті. Багато моїх друзів загинуло на цій війні. Виходить дарма? Та й сам я, що дарма поранення отримав, здоров’я втратив? Ні!
А з хлопцями не спілкуюся. Говорю, то знову ніби туди вертаюся. А я хочу в мирне життя повернутись. Сім’ю створити, дітей ростити.
Хоч війна і хороше зробила. Я з нареченою в госпіталі познайомився. Вона волонтер. Виходила мене, а на таке не кожна піде. Два роки разом вже. На весну весілля відгуляємо.
Читайте також:
Донецький аеропорт: 242 дні оборони [ФОТО І ВІДЕО ХРОНІКА ПРОТИСТОЯНЬ]
Рівняни-“кіборги” - 2 роки після аеропорту: "Ми дратували наших опонентів"
Рівняни-“кіборги” - 2 роки після аеропорту: "Цінність у людях, а не у стінах"
Рівняни-“кіборги” - 2 роки після аеропорту: "Самі бійці ранений раненого витягували"
