Не печені, а в'язані. У Рівному рідні безвісти зниклих військовослужбовців власноруч виготовляли Великодній хліб. Щоправда, замість тіста та печі користувалися нитками та гачками для в`язання. Своїми враженнями від такого рукоділля поділилися з нашими журналістами.

Нам потрібно нитки кольору тіста і кольору білої глазурі. Для початку робимо кільце амігурумі. + І в цьому кільці треба пров`язать шість петель без накиду.  І затягуємо його. Потім, коли в нас їх є 6 в`яжемо по 2 в кожну і збільшуємо наше дно малесенької пасочки. 

І коли ми поєднаємо біле із тістечком нашим на кінцевому етапі ця глазурька з тістечком без ось цього денця одягається на корочок, дов`язується уже на корочку і тоді у нас виходить уже готова пасочка. 

Напередодні Пасхи рідні безвісти зниклих військовослужбовців виготовляли Великодній хліб. Однак, замість муки користувалися нитками.

Оскільки у нас наближається все до Великодня, це найважчі насправді такі дні для родин, які мають невизначену втрату, бо свято - це найважче, що переживається. Але свято всеодно буде, то хочеться створити святковий настрій. Мені захотілося поділитися своїм вмінням в`язать, - каже Руслана БРОНОВИЦЬКА фасилітаторка проєкту "Жити чекаючи".

По завершенню пасочку можна прикрасити бісером або іншими в`язаними виробами. На майстер-клас прийшли як аматори так і ті хто справу з в`язанням уже мав.

В`яжу не вперше, я трохи самоучка, деякі вироби в`язала своїм дітям. Але кожного разу якщо на деякий час залишаєш якийсь інструмент без діла то руки трохи забувають і потім згадують. Я думаю, що в мене його діти заберуть і десь поставлять собі на свої полички то точно, - ділиться Тетяна МОРОЗ, учасниця заходу.

В`язала дуже давно, думала руки згадають, оказалось руки не згадали, як то робити. Щось трішечки виходить, трішечки не виходить. Але воно як завжди те, що робив давно або вперше, страшно, але воно того вартує, головне не боятись, пробувати і все вийде, - розповідає Вікторія РОЖКО, фасилітаторка проєкту "Жити чекаючи".

Гачком я в`яжу вперше, дуже важко, я думала, що це буде набагато легше, - каже Олена ЦЕЙКО, учасниця заходу.

Подібні зустрічі рідних безвісти зниклих військовослужбовців в рамках проєкту "Жити чекаючи" відбуваються двічі на місяць упродовж декількох років поспіль. Реалізується проєкт громадською організацією "Дотичні" за підтримки швейцарсько-українського проєкту "Психічне здоров'я для України".

Людину, жінку, яка чекає сина чи чоловіка і не знає, чи живий він чи не живий, чи над ним знущаються в полоні, витягти на будь-який захід важко. Я пам`ятаю це по собі. Уже пройшло півтора року з того часу, як зник мій син, мені було дуже важко вийти десь між люди. І добре, що в мене є подруга, яка це розуміла, бачила, вона просто брала за руку і водила. Зараз ми намагаємось робити те ж саме для тих жінок, які дізнаються страшні звістки і їхні рани ще досить свіжі, - каже  Руслана БРОНОВИЦЬКА.

Чиатйте також: Збір книг для поранених бійців проводять у Рівному