Тетяна Гребень родом із с. Великі Цепцевичі Вараського району

Про це пише ДП "Ліси України".

Тепер уже військова, нещодавно отримала первинне офіцерське звання молодшого лейтенанта. Розпочинала з рядового солдата, згодом пройшла навчання у Військовій академії м. Одеса.

А взагалі - два роки тому її життя змінилося кардинально.
11 квітня 2007 року прийшла працювати в тодішній Володимирецький лісгосп (нині - філія «Рафалівське лісове господарство» ДП «Ліси України»), а 15 квітня 2022 року - мобілізувалася.

У цивільному житті спочатку працювала секретарем, а тоді ще 12 років на посаді провідного бухгалтера.
З офісу - в польові умови.
Зараз також несе службу на Півдні країни.

 

«Це бажання було дуже сильним. Захищати свою країну. Я вже тоді усвідомлювала, як зміниться моє життя. Але рішення було остаточним. Мала тиждень на роздуми», - пригадує Тетяна.

 

Рідні сприйняли таку новину від доньки не надто радісно.

«Тато підтримав, підбадьорював. А для мами це був шок», - посміхається співрозмовниця.
Зараз позаду різне. Біль, сум, радість, печаль, втрати, сльози, сміх, миті щастя.
Все, як у всіх, тільки на війні все концентрованіше та пришвидшено.

 

Повернутися із завдання цілим - вже привід для радості. Смачна вечеря - ще одна причина бути щасливим.
Смерть побратима - шок і втрата частини живого себе.
Ці емоції змінюють одна одну протягом дня.
І залишаються рубцями.


«За два роки до всього звикла. Крім одного - загибелі людей, які поруч», - зізнається Тетяна.

 

На поки ще традиційне запитання про те, чи робота військових може мати жіноче обличчя, відповідає:

 

«За моїм спостереженням, останнім часом жінок-військових стає все більше. Особливо за цей рік. І жінки дуже вмотивовані - вони ж обирають цю роботу за власним бажанням. А щодо фізично важких завдань, то наші хлопці дівчат ніколи в біді не кинуть. Перевірено».

 

Вдома Тетяна буває не часто.
Але коли закінчиться війна, ми відсвяткуємо Перемогу, планує повернутися в рідну галузь.

Читайте також: 23 липня: яке сьогодні свято та чого не можна робити