(*Мандрівка одного дня або як рівняни потрапили до маленької української Італії.*) Пропоную Вашій увазі разом з нами вирушити до маленького і гарного містечка на Львівщині, яке має назву (*Жовква.*) Кажуть, саме тут втілили концепцію (*ідеальних міст*) доби Ренесансу.
ПІДПИСУЙТЕСЯ НА НАШІ НОВИНИ У Telegram: Rivne1.tv
Звичайно мандрівка була запланована автомобілем, тому розписувати і тим паче радити, як дістатися до Жовкви громадським транспортом не буду. В нас тут машиною без пригод просто не обійшлося, тому краще без порад. За 15 років мандрів Україною, таке "щастя зі мною трапляється вже третій раз підряд. Їхали ми добре, до моменту неочікуваного знаку. І перша думка, яка промайнула в голові: "я завжди буду з собою мати закордонний паспорт".
Добре, що такого шляху в нас було пару кілометрів, тому вирішили їхати далі, не повертаючись назад. На під'їзді нас зустріла неймовірна злива. Але тільки ми дісталися центральної частини міста, сонце дозволило нам насолодитися красою Жовкви.
Перше місце куди потрапили був храм святого священномученика Йосафата. Храм був збудований у стилі бароко XVII—XVIII ст.. Сам храм був закритий, і ми вирішили прогулятися у внутрішньому дворику. Велопарковка, дитячий майданчик, фонтан і безліч лавок... Тут своїх прихожан люблять.
Наступним нашим пунктом призначення була Ринкова площа або ж Вічева. Це торгова частина міста, навколо якої розмістили усю архітектурну красу доби Ренесанс. Не зважаючи на те, що місто туристичне і були ми тут в суботу, вразила повна відсутність людей.
На площі можна стояти довго і роздивлятися усе архітектурне поєднання навколо неї. Неймовірні ансамблі, шкода, що виглядають трохи занедбано. Якби ці будиночки підфарбували, тут можна було б мати шматочок Вроцлавської площі.
Або ж облаштувати літню терасу у декілька столиків та прикрасити її живими квітами... Була б така собі ароматна Франція.
Я не знаю чому, але ось це місце мені нагадало величний та сонячний Стамбул. Ряд арок викликав у мене асоціацію із турецькими мечетями.
Якщо стати в одному із кутків площі, де на горизонті ніби в горах видніється замок, виникає враження, що я приїхала в румунське місто Брашов. Хоча від Жовкви рукою подати зовсім до іншої європейської країни.
Підходячи до брам, перед Вами одразу постає Париж зі своєю Тріумфальною аркою. Дана брама має назву Звіринецька. Назву отримала таку через те, що поблизу замку в давні часи був закладений звіринець.
Невід'ємною частиною архітектурного ансамблю навколо площі є Жовківський замок.
Замок тут збудований за ініціативи засновника Жовкви - Станіслава Жолкевського в 1594 році. Над створенням архітектурної окраси міста працювати відомі європейські архітектори того часу.
Навколо замку в давні часи існував неймовірної краси сад, який до наших часів не зберігся. Враховуючи той факт, що за садом фактично не доглядають, ми вирішили не псувати вражень і туди не йти. Натомість пішли усередину замку
На вході нас чомусь велично зустрів гетьман Іван Мазепа, а не засновник Жовкви. Українського гетьмана і невеличке містечко пов'язують події далекого 1707. У війні із польськими військами, гарантом України був Петро І, який свого часу відмовив козакам у підтримці. Це стало відомо якраз тоді, коли гетьман прибув до Жовкви.
Ми придбали вхідні квитки вартістю 20 гривень та вирушили до відкритих зал. Першою куди ми зайшли, була Історична кузня. Тут зібрали усі знахідки під час розкопок, які велися в історичному місті.
Друга експозиція мала назву Гетьманська зала. Тут представлені портретні композиції п’яти гетьманів, долі яких тою чи іншою мірою пов’язані із Жовквою.
В залі з назвою "Ідеальне місто можна ознайомитися з повною історією Жовкви та побачити її макет.
Після замку ми вирішили піднятися на ратушу. Таке собі сакральне місце усієї Галичини. Ратуша не викликає ніяких асоціацій з іншими європейськими містами, швидше Львів чи Івано-Франківськ. Тільки там висота ратуші буде трішки цікавіша, аніж в Жовкві.
Хоча певно родзинкою цієї будівлі було не те, що можна побачити ззовні, а те, що є в середині. Я не знаю, кому прийшла така ідея, але виглядає воно цікаво і захоплююче. До гори декілька сходинок, а зупинятися доводилося ледь не на кожній.
У мене було враження, що ми потрапили в машину часу і повільно піднімаємося до гори. Усе мало вигляд бабусиного горища, але його дуже гармонійно між собою поєднали. І в розміщенні не упустили часову послідовність. Одним словом це краще бачити...
Якщо ж вдатися до історії, то це не перша ратуша, яка була збудована в цьому місті. Ту, що звели тут в 1682 розібрали через її аварійний стан в 1832 році. А ратуша, яка стоїть зараз була збудована заново рівно через сто років на місці колишніх казарм та казематів.
Вже з самої ратуші можна побачити, що замок доволі таки не маленький. І замість так званих хащ навколо, міг би бути неймовірний сад для прогулянок. Можливо колись саме так і буде. Головне не втрачати віру.
Озирнувшись в іншу сторону, перед нами відкривається гарний краєвид на костел святого Лаврентія.
Даний костел був збудований в 1606–1618 роках, як родовий мавзолей родини Жолкевських та пантеон лицарської слави. Поряд із костелом розташована дзвіниця, яка свого часу отримала назву «малої Пізанської вежі».
Варто також відзначити не менш атмосферне і сильне за своєю енергетикою місце Монастир отців Василіян (Храм серця Христового). Церкву збудовано 1612 року на місці дерев’яної завдяки привілею Станіслава Жолкевського. Цей привілей підтверджував непорушність території, вільність у проведенні свят і обрядів, а також давав дозвіл збудувати муровану церкву.
Колись місто мало чотири брами: Львівську, Жидівську, Глинську та Звіринецьку. Перші дві розібрали за наказом австрійців, інші дві лишили. Спочатку все таки Краківська, а потім вже Глинська брама збудована наприкінці XVI століття. Через те, що вона була вузька для техніки, радянські війська підірвали її. Але з часом її змогли відновити до оригіналу.
І по завершенню можна зробити фото на пам'ять біля дуже гарного фонтану. Він гарно вписався в архітектуру даної площі.
Звичайно я як фанат магнітів, не зможу оминути крамничку із сувенірами. Тим паче, коли поруч знаходиться кав'ярня. Це стало гарним завершенням прогулянки "смачним" містом.
Покидаючи місто ми не проїхали повз церкви святої Трійці, яка була збудована у 1720 коштом парафіян та королевича Костянтина
Церква становить собою дерев’яну, тризрубну будівлю із цегляною добудовою — ризницею. 21 червня 2013 р. на сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі була внесена до списку всесвітньої спадщини.
Присмак Ренесансу та аромат величної історії надовго залишиться у неймовірних враженнях від міста.
P.S. Не люблю багато писати про їжу, але обідали ми в закладі під назвою "Підсіння". Смачно і недорого. Воно знаходиться на площі, пройти повз не вийде.
