Харків: ампулка, сявка, чинка
Харків не має такого багатого діалекту, як, наприклад, Львів чи Одеса, але теж може здивувати непідготовленого візитера. Так, заряд з чорнилом для кулькової ручки тут називають не інакше як ампулки. Ну і місцева класика — “тремпель”, плічки для одягу. У лексиконі жителів першої столиці воно закріпилося ще в минулому столітті, а всьому виною назва фабрики, що належала пану Тремпелю. Щоб поширити товар в маси, він придумав маркетинговий хід і продавав одяг, розвішаний на плічках, де красувався фірмовий знак із назвою компанії.
Істинно харківським вважають і слово “сявка”, яке вживають у значенні “хуліган”, “шпана”. За легендою, походить воно від назви банди малолітніх злочинців, які здійснювали набіги на фруктові сади, лідером якої вважався якийсь Сава.
Бритвене лезо тут називають “чинкою”, а блискавку на одязі не інакше як “змійкою”. Люди старшого покоління вживають слово “марка”, називаючи маршрут транспорту: “Сядеш на п’яту марку”, маючи на увазі транспорт п’ятого маршруту.
Донбас: лайба і бакаї
На тротуарах тут не бордюр і не бровка, а поребрик. Уродженці Донбасу наполягають, що слово “тормозок”, яким у багатьох регіонах країни називають прихоплений з дому перекус, суто їхнє, шахтарське. Ще одне популярне донбаське слово — “порожняк”. У побуті воно, як правило, вживається в значенні “дурниця”. Зовсім незрозумілим для приїжджих у Донбас стане слово “Бакаї”, найчастіше його можна почути на півдні регіону, у Маріуполі. Бака називають водойми біля моря.
“Лайба” по-донецьки — велосипед. Іноді лайба може вживатися по відношенню до автомобіля або навіть шприца, хоча в такому сенсі його можна почути дуже рідко. Ще одне слово з різними смислами — “кіндейка”. На Донбасі так називають— маленьку кімнатку або тісне службове приміщення.
Галичина: шляк і філіжанка
Галицький говір, на думку істинних галичан, — це чиста українська мова з мінімальними вкрапленням польської, німецької та угорської. Хоча для людини, котра володіє тільки літературною українською мовою, галицька мова здасться майже іноземною. Адже іноземні слова, запозичені у сусідів, місцеве населення примудрилося переробити на свій, тільки йому зрозумілий, лад.
На Галичині не коханки, а любаски. І вони не цілують в губи, а цьомають в бузю. Праску тут називають залізком або желіском, а також ще ногавиці і спідні (піджаки, штани, кальсони), варити в баняках зупу і драглі з когута (в каструлях суп і холодець з півня), застеляти столи обрусом (скатертинами), а канапи (дивани) красивими капами (покривалами).
Газдині (господині) завішують вікна ладними фіранками (гарними занавісками), смажать на пательні пляцки з бульби (деруни на сковорідці), пуцюють виходок (чистять туалет) і вкривають своїх благовірних теплими коциками (ковдрами).
Одеса: фармазони і хімині кури
Одеський жаргон прийнято гордо називати “одеською мовою” — цей вислів є у Бабеля, Ільфа і Петрова, Жванецького. Корінні одесити запевняють, що завдяки особливій манері розмови одесити в будь-якій точці земної кулі впізнають один одного буквально з півслова.
Досі брехунів в Одесі називають “фармазонами”. Суто одеським вважається і дивне “хімині кури”, яке вживалося стосовно ділка, котрий пропонує сумнівну угоду або видає відбраковку за товар вищого гатунку. Покупець, котрий сумнівається, міг вимовити щось на кшталт: “Та це якісь хімині кури!”.
Дуже поширений в Одесі термін “каструльщик”. Для будь-якого городянина зрозуміло, що мова йде про людину, котра займається приватним перевезенням. Від каструльщика бувають і похідні — “каструлити”, “зловити каструлю”, “їхати на каструлі”.
Креветки в Одесі іменуються “рачками”, причому незалежно від розміру та походження, будь то королівські креветки чи виловлені в лимані крихітки. Пляшку в Одесі теж називають по-своєму — “флеш”. Але не всяку, а лише зі спиртним.
ЧИТАЙ ТАКОЖ:
Ніякої нудьги: що обов'язково потрібно встигнути зробити восени
