Вони в жалобі. Та плачуть слізьми не простими, а кривавими, всуміш з уламками заліза, покалічених людських тіл і асфальту. Їх одягають в особливий жалобний одяг і не знімають його, аж поки вітер не обшарпає, сонце не випалить і дощ не змиє жалобні кольори. Або ж поки людська рука не вирішить - досить. Це дороги, які часом стають місцем смерті, гробницею загиблих людських душ посеред моря живих. Про це - далі у сюжеті.
ПІДПИСУЙТЕСЯ НА НАШІ НОВИНИ У Telegram: Rivne1.tv
