Вистава, з якою Ви завітали до Рівного, про чоловічу дружбу. То яка вона - чоловіча дружба?
Ви знаєте, вона буває несподіваною. Як-от у нашій виставі. Вже назва така - “Он моя сестра” - викликає якусь зацікавленість. У світі люди різні, у них різні погляди на життя. Важливо, щоб в якийсь момент люди знаходили між собою спільну мову. Це дуже кардинально різні персонажі. Персонаж, якого я граю, - бувший військовий, який пішов на пенсію. Його сусід - абсолютно інший, іншої орієнтації, тобто мужчина, який хоче стати жінкою. Він про це мріє і від цього страждає, хоче зробити операції. А чоловік, якого я граю, не може зрозуміти, як це чоловік хоче відрізати те, що природою дано йому. І оце непорозуміння викликає спочатку агресію, а, зрештою, мій герой допомагає сусідові вийти з критичної ситуації.
Саме в цій ролі Ви вперше мали нагоду попрацювати з Володимиром Горянським. Чи комфортно грати з ним на одній сцені?
Ви знаєте, він саме з тих акторів, з якими легко грати. Професійно ми один одного розуміємо і допомагаємо. Якби мені запропонували зіграти ту жінку, я б зіграв. І це виграшна роль безумовно. Він же там виходить в жіночих туфлях, на шпильках, в нього макіяж жіночий. Це завжди викликає цікавість. Звичайно, глядач це гарно сприймає. А в мене інша місія, інший перелом. Людина, яка бореться з інсультом, - мій персонаж. На нашій виставі глядачі і плачуть, і сміються. Вистава позитивна, вона говорить про те, що близьке усім глядачам. Спочатку там “хі-хі-хі”, коли виходить Володя, а потім люди починають задумуватися. Завжди треба завойовувати глядача. Кожна вистава інша, не схожа на ту, що вчора.
На сцену виходить такий неординарний персонаж - травесті-діва, яку грає Володимир Горянський. Яке Ваше ставлення до ЛГБТ-спільнот, нетрадиційних стосунків та орієнтації?
Вони завжди були, але замасковані. Раніше не показували на люди, як це робиться зараз. Я взагалі не знав, що воно таке, з якого боку придивлятися до цих явищ. У нас були бійки, ми знали, де вони збирались. Але це було, коли був зовсім молодим. Зараз інакше на це дивишся. Якщо це не виходить за рамки дозволеного, якщо людина такою народилася, то яким чином я можу особисто на це впливати? Якщо це без агресії, якщо у людини свій світ, якщо людина - Елтон Джон… ну геній. Як ти можеш сказати “Не смій любити собі подібного”? Кожна людина має право на своє щастя. Я ставлюся, як мені здається, до цього з розумінням.
Рівне не перше місто, де покажуть “Он моя сестра”. Наскільки глядачі в різних куточках країни різняться?
Різні ментально. Різні на Сході і тут. Скажімо, в Запоріжжі дуже добре приймали, а в Дніпрі - на сторожі. Але кінцевий результат завжди той самий - вдячність від глядачів. Тут є одна цікава штука: вистава російською мовою. Для мене нема суттєвої різниці - грати російською чи українською, але все ж таки я волію українською. Хоча виставу ставили 3 роки тому, до цих усіх подій.
Верховна рада прийняла закон про квоти на телебаченні: 75% українського продукту на наших екранах. Це правильно? Чи варто забороняти російське?
Я проти заборон. Думаю, що заборонами нічого не можна досягти. Але це правильно, що сьогодні закон про квоти прийняли. Ми живемо в Україні. Це - наша держава. Ми мусимо розмовляти українською, пропагувати нашу мову. Але хто може заборонити мені дивитися Міхалкова, якого я люблю як режисера? Хоча по відношенню до України він просто мерзотник. Це справа кожної людини. Ти маєш право вибирати: чи дивитися, чи не дивитися.
Нещодавно у Рівному активісти та воїни АТО блокували концерт Ольги Полякової. Мовляв, вона і у Росії виступає, і на українській сцені. Навіть було повідомлення про замінування. Концерт все ж відбувся, хоч із запізненням. Як оцінюєте таке блокування артистів, що не гребують концертами в країні-агресорі?
Нікуди ми від того не дінемося, що перше, про що думаємо, - що у нас війна. Це не непорозуміння. Це - звичайна війна, на якій гинуть люди. Можна висловлювати своє ставлення, проте фізично забороняти, погрожувати - це негідно. Це велика відповідальність, наприклад, перед акторами. Я знаю Ані Лорак. Ми не зустрічалися давно, але я знаю, що вона професійна людина, любить Україну, але я не розумію, як вона може в час, коли у нас така страшенна війна, пропагувати своє ставлення. Це її проблема. Якщо вона вважає за потрібне так робити, то вона несе відповідальність перед Богом, людьми, Україною.
У якому стані зараз українське кіно?
Зараз мені приємно те, що починається нова хвиля українського кіно. З’явилися нові режисери, актори. Вже в українських фільмах знімаються українські актори. Раніше ж було зовсім навпаки - знімались московські, російські. А українські навпаки - пасли задніх, вони були ніби “на подхвате”. Зараз держава прийняла закон про кінематограф і це дуже правильно. Зараз, коли в нас війна, приймається закон про мистецтво, кіно, - це говорить про те, що нація не дурна. Вона розуміє, що без культури не можна побудувати суспільство. Я думаю, що з кінематографом буде все гаразд, він розвивається.
Що заважає розвиватися українському театру?
Щодо театру, то я проти його реформи - так званої контрактної системи. Прийняли такий закон, що одна людина має повноваження ледь не Бога. Тобто генеральний директор і художній керівник - одна особа. Це узурпація влади. Краще б прийшли молоді люди, талановитіші, які можуть запропонувати нові ідеї. Нас ніхто не знає в світі. В нас є хороші вистави. Я переконаний, і в Рівному теж. Є ті вистави, які треба пропагувати. Треба менеджери. Я думаю, тільки в цьому проблема. Театр український ніколи не пас задніх.
Ви відчуваєте себе актором театру чи кіно більше?
Безумовно я актор театру. Хоча знімаюсь і в кіно.
Які найприємніші слова Вам говорив глядач?
Буває так, що глядач каже: “Пройшло стільки часу, а в мене післясмак”, “ І досі згадуємо емоції, які пережили”... Це для актора найбільша похвала. Без глядача немає театру.
Нагадаємо, популярна українська вистава "Он моя сестра" за участі А. Хостікоєва та В. Горянського відбудеться у Рівному 24 травня о 19:00 на сцені драмтеатру.
ПІДПИСУЙТЕСЯ НА НАШІ НОВИНИ У Telegram: Rivne1.tv
