В народі вірили, що архангел Гавриїл - володар блискавки. Тому святкували Благовісника - "щоб Гаврило хати не спалив". За стародавнім віруванням, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому після Благовісника кожен день можна сподіватися грому.
В різних місцевостях України збереглося багато легенд про грім і блискавку. Зокрема кажуть, що ці природні явища спричинює Бог, який передає Гаврилові золоті ключі небо відмикати, щоб дощ землю змочив (Чернігівщина).
На Київщині кажуть, що грім і блискавка від того, що архангел Гавриїл сідає на велику хмару верхи і б'є її золотою різкою - для того, щоб земля прокидалася, бо вже весна.
Херсонщина "по-козацьки" пояснює походження грому і блискавки: коли гримить, то це з небесної гармати святий Юрій і архангел Гавриїл стріляють у нечисту силу. Святий Юрій кулі закладає, архангел Гавриїл гніт запалює - від того грім і блискавка.
На Канівщині розповідають, що як гримить, то це Ілля по небі їздить, а блискає, то це Гаврило квіткою махає.
В західноукраїнських легендах Благовісник є володарем сонця. А оскільки сонце найголовніше з усіх небесних світил, то "Благовісник старший від Великодня".
Оскільки в народних легендах Благовісник, або ж архангел Гавриїл, наділені значно більшою силою, ніж йому у християнстві належиться, дослідники вважають, що з приходом християнства архангел Гавриїл замінив стародавнього міфічного бога сонця Ярила.
Стародавня київська легенда розповідає, що, коли вдарить перший грім і прокидається земля, ходить Ярило по ночах. Де ступить ногою - ярина виросте, де подивиться у поле - квіти зацвітуть, гляне в ліс - пташки защебечуть, у воду гляне - риба стрепенеться. Як на кого з людей гляне - у того серце коханням спалахне: торкнеться у сні молодого хлопця - кров закипить, дівчину зачепить - як іскра, спалахне.
Наш, український, Ярило ходить пішки в білій кереї з вінком маків і хмелю на голові. В правіій руці він носить серп, а в лівій - сніп жита, пшениці та всякої пашниці. Яр-хміль, або Ярило, - це чоловічий образ весни, пара дівчині-весні. Поетична уява наших предків не допускала самотності навесні, адже у такий веселий час все повинно бути в парі.
Господарі в цей день носили в церкву хлібні зерна для посвячення на посів. Вдома ж вони змішували зерна з насінням. Від Благовісника починають сіяти ранні ярі зернові - овес, ячмінь, ярову пшеницю.
Прийнято цього дня, зачувши очікувані природні явища, триматися за голову «для здоров’я» чи гроші «на багатство».
Читайте також: Чого не можна класти у великодній кошик
