У вівторок, 10 травня, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області засудив до чотирьох років позбавлення волі за ч.1 ст.263 КК України нашого земляка, бійця 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар», відомого в місті волонтера і активіста - 31-річного Володимира Панкевича.

Володя, попри молодий вік, був помітним громадським діячем у місті. Він один з перших волонтерів Дубна, які почали возити допомогу на схід нашим воїнам тоді, коли там тільки-но все починалося. Їздив своїм бусом, розбивав ходову, приїжджав, ремонтував за власний кошт і знову їхав. На початку війни його часто можна було побачити у військовій частині, коли там відбувалася ротація.

Діставав із-за кордону дефіцитні тоді бронежилети, кевларові каски - і все віз бійцям. А потім пішов служити у батальйон «Айдр» добровольцем. Підписав тимчасовий контракт до закінчення АТО. У війську Володимир - з 7 березня 2015 року. Займався аеророзвідкою з допомогою безпілотників.

Він - неодноразовий герой наших статей та інтерв’ю. Запальний, романтик, навіжений у боротьбі за власні переконання. Один із самих ярих критиків міського керівництва. Активний учасник протестних акцій у міській раді. Постійно допомагав чим міг засудженим політв’язням, у тому числі нашому земляку Святославу Максімову. У суперечках з опонентами - завжди гострий на слово, емоційний, нестримний. Дуже гостро сприймав несправедливість. Багато хто з його опонентів зловтішається, дізнавшись про його засудження. Ну й нехай. Ніхто не знає, що його чекає завтра. Сміється той, хто сміється останнім. Попри всі свої переваги та недоліки, Володимир - справжній патріот і фанат українського війська.

І от його посадили. Тюрма відібрала на 4 роки у армії обстріляного бійця, у дружини - чоловіка, у батьків - сина. Де тут логіка, щоб патріотів виривати з фронту і пхати у в’язниці? А логіка є. Видно, вони на волі - зайві.

Володимир раніше мимохіть розповідав, що проти нього «шиють» справу, що йому підкинули боєприпаси у машину. Він це все сприймав так несерйозно, наче йшлося не про нього. Коли я йому казав, що це не жарти, відмахувався: «Я знаю, що я не винен, то чого мені боятися?».

Він не знав головного: що таке репресивна машина. Вона, як каток, ламає людські долі. І його в тюрму закатала. Володю посадили на чотири роки. Немає слів. Ще одного добровольця запакували. Кого з сепаратистів посадили на стільки?! Їм умовні терміни дають, а то й взагалі відпускають. А тих, хто воює за Україну, садять.

Але все минає. І це мине. Він не сидітиме весь строк. Не за горами той час, коли ув’язнені патріоти вийдуть на волю. Всі разом. Тільки-но зміниться влада. А поки що засудженим патріотам потрібна допомога: матеріальна, моральна, правова, будь-яка.

Джерело: Газета "Дзеркало плюс"