Родина Георгобіані в Україні живе ще з радянських часів. Сьогодні у Рівному з ними донька і двоє онуків. Вони саме збиралися на історичну Батьківщину, щоб хлопчики могли піти до грузинської школи, вивчати мову і традиції свого народу. Проте війна зламала всі плани. Тепер зі школою доведеться зачекати. До Грузії поїхав лише їхній батько. Георгій говорить про це з тривогою. Одну близьку людину в цій війні вони вже втратили.
Утім не лише поїхати до рідних, але й забрати їх сюди подалі від війни Георгобіані не можуть. Кажуть, чоловіки навряд чи погодяться, адже для них це наче втеча з поля бою. Та й обіцяти їм безхмарне життя Георгій з Мариною не можуть - у Рівному для грузинів теж не мед. Славетна українська гостинність на контролюючі органи не поширюється.
І Георгій, і його донька - громадяни України, Марині ж два роки тому довелося змінити паспорт на грузинський, щоб отримати там спадщину. Утім, навіть український паспорт для грузина не захист. Сьогодні співвітчизників Георгобіані в Рівному можна перелічити на пальцях. Пояснюють, що виїхали вони здебільшого через тиск міліції - до інших, приязнших українських міст. Втім, жодного зла Георгій не тримає. Рівне стало для нього рідним.
Вони мріють про мир і їхні серця сьогодні з Грузією. Але в Україні вони знайшли другу Батьківщину. І просять від неї лише взаємності.
