Пам'ять та посмертне шанування Святої Катерини
Мощі святої Катерини спочивають в монастирі її імені на горі Синай в Єгипті. Сьогодні монастир це великий духовний центр, в якому знаходиться стародавній архів і велика бібліотека стародруків та церковних раритетів. Вважається, що Свята Катерина є покровительницею вчителів, освічених людей та науковців.
Пам'ять святої великомучениці шанується в православному світі. На честь святої Катерини будуються храми, багато монастирів називають її іменем.
Традиції українського народу
Безпосередньо в день Катерини дівчата збирались на вечорниці. Для цього вони заздалегідь обирали оселю а відповідно і господарку майбутнього свята. Всі продукти приносились в складчину. На стіл подавались різноманітні страви, але перевага надавалась борщу та каші. Ніяких надмірностей не дозволяється, бо триває Пилипівка, Різдвяний піст. Приєднатись до цієї трапези можна і хлопцям, щоправда лише після того як дівчата закінчать ворожити, тобто пізно ввечері.
Оскільки день Катерини називали днем дівочої долі, то кожна дівчина намагалася не тільки її вгадати, а й безпосередньо побачити, поспілкуватися з нею. Тому ввечері (як правило, опівночі) звершувався таємничий ритуал "кликання” (закликання) долі. Він мав кілька варіантів. Найпоширеніший — коли дівчина потай від інших і від своєї родини варила горщик каші з пшона й маку, виходила до воріт (або на перехрестя) й тричі гукала: "Доле, доле, йди вечеряти!” Вірили, що доля може прийти або озватися. Іноді вона озивалася: якщо таємне дівоче ворожіння спостерігав хтось із сусідів, родичів, він міг відповісти: "Зараз прийду!” (або якщо сердитий на дівчину, то сказати щось образливе). Часто бувало так, що за дівчиною стежив той хлопець, якому вона подобалася, — так доля справді могла поєднати двох молодят. Отже, тут очевидно, що під долею розуміли судженого або шлюб (інколи промовляли ще й такі слова: "Суджений, не гуджений, ходи до мене вечеряти!”). Іноді дівчина наслухала, чи не гавкне де пес, чи не заспіває де півень — з тієї вулиці свати прийдуть. Але не виключено, що, почувши гавкіт із певної вулиці й вирішивши, що це "голос Божий”, дівка перебирала всіх парубків, які живуть на тому кутку, і при найменшій нагоді все робила для того, аби ворожіння справдилося…
Цікавий був і той варіант, що відбувався на вечорницях. Увечері дівчата варили борщ і кашу (найдавніші жертвоприношення, що переважають у всіх обрядах), клали їх у горщик-подвійчик, обгортали його новим рушником (символ шлюбу), по черзі вилазили на ворота (вікно, поріг, ворота в обрядах символізують межу між земним і небесним світом, між теперішнім і майбутнім) і, тримаючи в руках горня, тричі гукали долю. Не випадково ж саме ворота відігравали значну роль у ворожіннях на Катерини, на Андрія, на Новий рік. Найтиповіше з них — обнімати плота. Дівчина обіймала пліт, скільки могла захопити руками, а тоді лічила кілки. Якщо парне число, то є її пара, вийде на той рік заміж. Якщо непарне — залишиться в дівках. Лічили ще й так: "Вдівець — молодець”. На кого випаде останній кілок, за того й заміж вийде. Було ще й таке ворожіння. Дівчині зав’язують очі, вона бере стрічку, йде до плота, лічить кілки, і одного з них (третього, п’ятого чи восьмого) пов’язує стрічкою. А тоді розв’язує очі й розглядає того кілка, якого перев’язала: чи він рівний, гладенький, чи кривий, сучкуватий. Тож буде жених молодий, стрункий та гарний або старий, дурнуватий. А ще — якщо гладенький, то бідний, а коли в корі — то багатий…
Цікавими є ворожіння на день Катерини.
Після вечері треба вийти на вулицю і, якомога ближче підійти до вікон найближчої оселі, аби почути про що розмовляють господарі, і вже за характером розмови визначити свою долю.
Вгадати дівочу долю допомагали символічні предмети — хусточка, стрічка, перстень, лялька, хрест. Одна з дівчат усе це розкладала на столі й накривала тарілками так, щоб не бачили інші. Потім кожна по черзі підходила й піднімала одну з тарілок. Якщо під нею виявиться стрічка, буде ще рік дівувати, якщо перстень, то вийде заміж, якщо натрапить на хусточку — буде покриткою, а якщо на ляльку — народить дитину, коли ж випаде хрест, то помре… А щоб вгадати достаток майбутнього чоловіка, насипали до миски якоїсь крупи і в неї кидали золоті, срібні та залізні перстені, який витягнеш — таку долю і обереш.
Якщо на вечорницях збиралося багато дівчат, їхню долю вирішували… чоботи! Саме чобітьми, переставляючи їх по черзі, міряли хату від стола до порога. Чий чобіт вийде за поріг, та перша заміж піде в наступному році.
Серйознішою вважалася магія, пов’язана з вогнем і водою як символами чоловічого й жіночого начал.
Аби вгадати, в який бік вийде заміж, дівчина наливала у миску воду, розбивала на дві половини горішок і, вийнявши зернятко, ставила в шкаралупу запалену свічечку та пускала той «човник» на воду по середині миски. Буває, він попливе в той бік, у який треба дівчині, буває навпаки або й стоїть на місці. Іноді дівчина пускала два «човники» — на себе й на свого коханого, і, затаївши подих, стежила за ними. Буває, крутить їх невидима сила по колу, то в різні боки, то в одному, а в кінці або зійдуться, або розійдуться і зупиняться — ось кінець ворожіння!
Також ворожили по тіні. Зім’ятий папірець запалюють і тримають проти білої стіни, по силуетах тіні вгадують свою майбутню долю.
Парубки не були схильними до ворожіння настільки, як дівчата, але як мали даровану дівчиною ширіньку - клали на ніч у взуття , а взуття - у портяниці (спідню білизну), портяниці під подушку. - Як з мого ребра, най заходи в мій патинок (взуття),а як в мій патинок зайшла, то чи буду з нею вінчатись? - засинав з думкою. Насниться його партика... Хоч як і не снилась - дружби не переривав, бо то не кожен гідний, щоб Катерина його почула,отож шукав свої вади, аби розкаятись у них, покращитись душею.
Залишатись допізна на гулянні цього вечора дівчатам не можна, а потрібно йти додому, аби не прогнівити Долю.
Старі люди казали: жінка має дві долі - від Господа і від нечистого. А щоб судьба не прийшла та не вчепилась від того, що не згадується при хаті, матері вчили дівчаток уже з дитинства молитися до святої Катерини - невістки Христа.
На Катерини жінки, дівчата не затоплювали печі, "би їхнє життя не окурювалося".
На Катерини дівка-навідданиця опівночі несла на найдавнішу родову могилу пучечок безсмертників, аби її доля не вмерла (це як було щось їй пороблено чарами).
На Катерини дівчата носили "пожертву тополі" - накидали на віття спеціально шиту шириньку, би вдовою не лишилася, не дай Боже, бо тополя полюбляє жінку-вдову.
На Катерини мати запалювала до її образу три свічі, "би рід не переривався".
