Тож хотілося б, щоб відзначення цієї дати відбулося на державному рівні. Тим більше, що пунктом 13-им першої статті Закону України «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» вояки Української повстанчої армії «Поліська Січ» визнані борцями за незалежність України у XX столітті. Однак навіть серед людей, причетних до дослідження історії цього формування, трапляються такі, які кажуть: «Нащо витрачати на помпезність ще гроші, коли Т. Боровець у Рівному був з одноденними візитами, а Д. Клячківський працював тут у підпіллі. Взагалі - більше здорового глузду у історії з Отаманом».
Тут дивує не стільки протест проти помпезного відзначення борців за незалежність України, скільки намагання зіштовхнути лобами прихильника Української народної республіки і представника Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери, применшити заслуги першого перед заслугами другого. Тож, гадаю, варто заглянути в документи, в повідомлення очевидців, учасників подій, що там сказано про час і мету перебування у Рівному засновника УПА «Поліська Січ», аби об’єктивно оцінити заслуги отамана перед рівнянами. Перша згадка про відвідання Тарасом Боровцем міста Рівного відноситься до 1932 року, коли сотник Василь Раєвський знайомить майбутнього отамана із керівником розвідувального пункту Державного Центру УНР на вигнанні полковником Іваном Литвиненком. За деякими повідомленнями вона відбулася в одному з кінотеатрів міста. Після неї Тарас Боровець стає співробітником розвідника, з його наказу перетинає польсько-радянський кордон і доставляє речові докази голодомору в Україні, які Уряд УНР надсилає до Ліги Націй та у різні країни.
Згідно з інформаційним повідомленням польських спецслужб до Сарненської повітової поліції від другого жовтня 1935 року, 17 серпня 1933 року Тарас Боровець переселився у місто Рівне , де видавав газету "Волиняк" і водночас був кореспондентом крайової екзекутиви ОУН на Волині, яка розміщувала його інформації у нелегальних виданнях. Під час перебування у Рівному він надсилав на територію Сарненського повіту твори антипольського змісту. За цю діяльність 17 червня 1934 року був заарештований.
Про те, що Тарас Боровець проживав у Рівному і передавав у Бистричі через довірених осіб «Історію України», українські календарі та журнал «Юнак» ідеться в інформаційному листі польських спецслужб від 9 січня 1934 року.
Як розповідає сам отаман, після арешту у червні 1934 року він проходив допити і тортури у Рівне нській тюрмі на Грабнику, яку сучасне покоління рівнян більше знає як колишню швейну фабрику. Звідси Боровця етапом відправили до Берези Картузької.
Про наступні візити Тараса Боровця до Рівного ми дізнаємося з протоколів допиту заарештованих у 1940 році його побратимів. Наприклад 31 жовтня 1940 року Михайло Гожий зазначає, що Тарас Боровець двічі у Рівному зустрічався зі "Степаном" (Володимиром Робітницьким - керівником ОУН (Б) на Волині) і обговорював питання заснування організацій УНР у краї. Але замість підтримки наштовхнувся на рішучий спротив останнього.
П’ятого серпня 1941 року у Рівному отаман укладає угоди про співпрацю з гетьманцем, полковником Іваном Трейком. Восьмого серпня одержує від командування 213-ї німецької охоронної дивізії у Рівному дозвіл на формування особливого поліцейського загону «Поліська Січ» силою 1000 вояків. У той же день полковник Петро Дяченко, який тут перебував разом зі своїм сином Юрком, погоджується очолити штаб «Поліської Січі». Дев’ятого серпня усі виїжджають до штабу військового формування у Клесів.
Були у Бульби-Боровця у Рівному зустрічі і з Уласом Самчуком, який тут редагував газету «Волинь». 21 вересня 1941 року він умістив на її шпальтах знімок отамана з його побратимами, а також інтерв’ю із січовиком «Міжкою».
Під час чергових відвідин письменник попередив отамана про те, що німці хочуть його заарештувати, тож негайно треба переходити у підпілля. Цей епізод описано у книзі спогадів волинського Гомера «На білому коні».
Востаннє Тарас Бульба-Боровець перебував у Рівному у другій половині листопада у штабі німецької розвідки «Схід», куди прибув разом з Олегом Штулем-Ждановичем на переговори щодо припинення українсько-німецької ворожнечі, визнання Української самостійної держави із законним урядом, звільнення українських політв’язнів разом із Степаном Бандерою. Оскільки меморандум отамана містив політичні питання, тому його і Олега Штуля спочатку відправили нібито до вищого керівництва у Варшаву, а потім – до Берліна, де заарештували і помісти у секретний бункер бараку «Целенбау» в концтаборі Заксенхаузен.
Тож, як бачимо, Тарас Бульба-Боровець у Рівному бував далеко не з одноденними візитами і не для вирішення приватних справ, а для організації опору окупантам. Його діяльність заслуговує на шану і добру пам’ять рівнян.
На знімках: Тарас Бульба-Боровець. 1941 рік.
«Помпезний» пам’ятник засновнику УПА на проспекті Миру.
