Цибулю порей в Єгипті вирощували ще близько трьох тисяч років до нашої ери і згодом його стали масово вирощувати в Римі та Стародавній Греції. А в Середньовіччя цей вид цибулі став найпопулярнішою їжею серед бідних верств населення і саме з цього часу він став потроху завойовувати Європу. Крім харчових цінностей здавна були відомі і лікувальні властивості цієї рослини. Вирощування цибулі порей проводилося в давнину для лікування цинги і ревматизму, ожиріння і психічної перевтоми.
Цибуля порей є родичкою звичайної цибулі, але з більш м’яким і трав’яним запахом, який зникає при термічній обробці. Часто вважається коренеплодом, хоча, як правило, не утворює ріпку. Їстівна частина довжиною близько 15 сантиметрів і до 5 сантиметрів в діаметрі з циліндричним стеблом, який біліє, перебуваючи під землею. Цибуля порей найчастіше використовується в якості ароматної приправи для супів, салатів і запіканок.
Більшість сортів цієї цибулі мають тривалий період вегетації від 120 до 150 днів. Хоча деякі сучасні сорти дозрівають за більш короткий термін – близько 90 днів. Порей не відрізняється особливою вимогливістю до ґрунту. Головна умова - щоб він була пухким і досить дренованим. І все-таки на бідному ґрунті гарного врожаю не одержати - потрібно вносити органіку. Ділянку, призначена для посадки порею, обов'язково потрібно перекопати з осені, не розбиваючи грудки. Якщо раніше органіка не вносилася - внести компост або перепрілий гній.
У теплому кліматі насіння сіють на постійне місце на сонячній ділянці, у більш північних районах цибулю-порей вирощують розсадою. Для одержання розсади насіння сіють у приміщенні в березні, а у відкритий ґрунт пересаджують при прогріві ґрунту до 15° С. Коли насіння зійде, виконують проріджування, залишаючи між рослинами відстань 5 см. До моменту висаджування в ґрунт саджанці мають бути товщиною з олівець і висотою приблизно 20 сантиметрів.
Про те, щоб «ніжки» порею стали білими і м'ясистими, варто подбати заздалегідь. Одна з необхідних процедур - укорочування коренів і листя у сіянців при пересадженні в ґрунт. І не потрібно заощаджувати місце: відстань між рослинами має бути 15 см, між рядами - 30 см. Ще одна тонкість: сіянці потрібно саджати обов'язково в лунки глибиною 15 см. Лунки можна зробити гострим кілочком, потім залити їх водою, опустити сіянці і лише трохи присипати землею.
Після того як цибуля приживеться і піде в ріст, ґрунт довкола неї регулярно рихлять і просапують, у посуху рясно поливають. При цьому лунки засипати ґрунтом не потрібно. Щоб «ніжка» цибулі була довшою, рослину кілька разів підсапують сухим ґрунтом, з кожним разом засипаючи «ніжку» усе вище. Останнє підгортання виконують восени. Протягом усього сезону виконують підживлення, останнє - у серпні.
Сира погода і вологий ґрунт може привести до загнивання підземної частини цибулі, тому необхідно забезпечити гарну провітрюваність грядок і своєчасне видалення бур’янів, не допускаючи заростання простору між рослинами. Не потрібно намагатися виростити гігантську цибулю, найсмачніші «ніжки» - у рослин середнього розміру. Починати збирання потрібно, коли «ніжки» ще невеликі - так можна збільшити час збирання врожаю. Не слід висмикувати цибулю із землі, краще викопати за допомогою садових вил. Порей прекрасно зберігається в підвалі до лютого, а то й до березня.
Джерела: agronomist.in.ua, art-pen.ru, domovyk.com, supersadovod.ru
