В день Хрещення віруючі бажають викупатися в ополонці — щоб вилікуватися від недуг. Традиція купання на Хрещення є у всіх християнських країнах. Священики та віряни йдуть до заздалегідь прорубаної ополонки, яка у них асоціюються з річкою Йордан. Після того, як отець освятить воду в ополонці, триразово занурюючи хрест, запалюючи вогонь і читаючи молитву, бажаючі занурюються у воду з головою три рази, хрестячись і вимовляючи молитву. Сенс обряду в тому, що віруючі готові піти за Христом, приймаючи хрещення і християнську віру. Він виключно добровільний, оскільки немає жодного обов'язку занурюватися в холодну воду. Прийняття причастя в водохресний день вже буде доказом любові до Господа. Перекази говорять, що, коли Ісус прийняв хрещення, з небес в образі голуба зійшов до нього Святий Дух. Тому свято за звичаєм закінчується випусканням голубів. Поява цих птах на Ордані мала символізувати «духа божого», який, за євангельською легендою нібито сходив, а образі голуба з небес на міфічного Христа під час хрещення.
За народними віруваннями, коли священик опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну. Господині не квапилися повертати нечисту силу у воду — хай побільше її загине від сильних морозів. За легендою, на Водохрещенпя вода в річці на якусь мить перетворюється на вино.
Завжди центральне місце в святі Богоявлення займали обряди, пов'язані з водою. Обов'язково ходили до церкви святити воду. Цією свяченою водою починалася трапеза, нею ж кожний господар кропив усіх членів сім’ї, хату, інші будівлі, криниці. На Водохреще писали хрестики на предметах домашнього побуту, кропили будівлі, людей і худобу. Перед обідом молилися і пили свячену воду по ковточку, примовляючи: «Аби всі ми здорові були». Фактом є те, що набрана з освяченого водоймища вода ніколи не псується, скільки б часу не знаходилась в посудині, її навіть називають ласкаво "водичкою-йорданичкою".
На Водохреще дівчата цілий день до вечора бігали до ополонки вмиватися свяченою водою, щоб стати вродливими. А якщо боялися морозу, то несли воду додому, наливали в миску, клали туди гроно калини, або свячені на Маковія квіти, або червоні коралі та вмивалися, «щоб бути красними, як калина». Свячена вода вважається помічною, цілющою, тому її протягом року зберігали біля образів. Нею вмивали немовлят, кропили молодих на весіллі й могили в день похорону. З нею був нерозривно пов’язаний увесь життєвий цикл людини.
Наступного після Водохреща дня (20.01) люди справляли "посвятки" - тобто переходили до звичайного трудового ритму, та відзначали свято Івана Хрестителя. Також жінкам вже дозволялося ходити по воду, чого вони не могли робити в свята. Після Водохреща в українському селі розпочинався новий весільний сезон, який тривав до Великого посту.
Народні прикмети
Якщо на Водохреща дерева вкриваються інеєм - весною того самого дня тижня треба сіяти озиму пшеницю, врожай буде багатим.
Якщо на Водохрещу день ясний – хліба будуть чисті, а якщо похмурий – буде у хлібі багато "сажки".
Йде лапатий сніг – на врожай.
Якщо зоряна ніч – вродяться горіхи і ягоди.
Коли на Водохреща риба табунами ходить - на рої добре.
Коли на Водохрещі випав повний місяць - бути великій воді.
Якщо все небо буде похмурим, то всякому хлібу родитися добре; якщо ж тільки на сході - добре вродить жито, на півдні - просо, на півночі - гречка.
Якщо цього дня ясна й холодна погода - на посушливе літо, похмура й сніжна - на рясний урожай.
На Богоявлення сніг іде - до урожаю, ясний день - до неврожаю.
Вірили, якщо, йдучи на Йордан, пролетять поперед хоругв горобці, то велика смерть на дітей, граки - на молодь, а гуси - на літніх.
Під час освячення води йде сніг - добре роїтимуться бджоли і колоситимуться хліба.
Якщо вдень випав іній, то у відповідний день треба сіяти пшеницю.
Йде сніг - на врожай гречки: зранку - ранньої, вдень - середньої, а ввечері - пізньої.
Якщо похмуро - хліба буде вдосталь.
На Водохрещі день теплий - буде хліб темний.
