Внаслідок розбіжності, яка існує між Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.
У навечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік.
До наших днів збереглися звичаї, які містять рештки магічних вірувань давніх слов’ян. Вважають: як почнеш рік, так він і минатиме. Тому до зустрічі Нового року завжди прагнули припасти якомога більше продуктів, щоб святковий стіл був особливо щедрий. В Україні переддень Нового року й називали Щедрим вечором, вітальників, що ходили з поздоровленнями, — щедрувальниками, а віншувальні пісні — щедрівками. Господар ретельно прибирав все обійстя, вичищав і добре годував домашню живність, а господиня готувала все необхідне для Щедрої вечері: святкові страви і чистий одяг для родини. Люди вважали, що цього вечора з неба сходить Щедрий бог, оглядає все господарство і входить до хати. Там його зустрічають духи предків та дух-Ладо, які вже з Святого вечора перебувають в оселі (в Рай-Дідухові, сіні та соломі). Побачити Щедрого бога може ще й домашня живність, яка в цю пору має здатність розповідати Богові про те, як господар її утримує та годує. Тоді як Святвечір був дякою за минулорічний урожай, то 13 січня, встелена збіжжям та сіном долівка, мала символізувати Щедрому богові багаті хлібні ниви та луки, які від нього очікуватимуть в Новому році. 13 січня також називали Меланки або Маланки (за християнським календарем Меланії - знатної римлянки V ст., яка будувала церкви, згодом стала черницею й молитвами творила чудеса). Етнологи твердять, що Маланка - найдавніше українське свято, яке має глибоке прадавнє коріння та супроводжувалося цікавим театралізованим дійством.
Господар брав під пахву дідуха, який стояв на покуті протягом свят — від Святвечора до Водохреща, тричі обходив з ним усе обійстя, навідувався у всі господарські будівлі: до хліва і стайні, клуні й комори тощо. Це, за народними уявленнями, мало сприяти наступному врожаєві, добрій плодючості птиці й худоби та прибутку в господарстві.
Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: печеня, смажене м'ясо, ковбаси, млинці з салом, пироги, вареники з сиром. Щодо специфіки страв Щедрого Вечора, то вони не скрізь однакові: понад Дніпром печуть пироги з м'ясом і смажать гречані млинці на свинячому смальці, на півдні України фігурують бублики, а в гуцулів - вареники чи, як вони кажуть, «пироги».
Цікавим був ритуал залякування садових дерев. Якщо яблуня, груша, слива чи інше дерево не родило протягом кількох років, господар брав сокиру, постукував обухом по стовбуру і тричі промовляв: «Уродиш — не зрубаю, а не вродиш — зрубаю!». Дерево, злякавшись, повинно було влітку рясно вродити. Бувало, що просто підходили до дерева і просили: «Роди, Боже, так рясно, як на небі зорі, і так красно, як у небі ясно!» Якщо ж усі дерева були родючі, тоді хазяїн просто брав солом’яні перевесла і перев’язував ними стовбури, щоб гусінь не чіплялася. Солому не знімали до весни, і вона справді захищала дерева від плодожерки. Щоб позбутися на наступний рік бур’янів, рослинних хвороб, гусені, медведки, хробаків тощо, тричі оббігали навколо клуні чи току, садка. Бігти слід було босоніж, тому це охоче, зі сміхом, робили хлопчики-підлітки, після чого вилазили грітися на піч.
Щоб не зубожіти в наступному році, заборонялося ходити до когось за позичкою. В жодному разі не позичали нічого жінки, бо вони могли «забрати достаток із господарства, де брали позичку». Якщо вже була конечна потреба щось попросити, то посилали малого хлопця.
Вечеряли рано, щоб потім прийняти щедрувальників. А вже після цього на селі панувала тиша — до ранку, до появи посівальників, бо вважалося, що Новий рік слід зустрічати уві сні. Хто не спить опівночі, того засуджували як вельми грішну людину. Під Новий рік і під Різдво ночували тільки вдома: «Боже спаси, десь ночувати в людях, бо так цілий рік і будеш блукати світом». Загалом, обрядодії Щедрого вечора присвячувалися сонцю, а Коляда, яка тривала 12 днів (7 - 19.01) була цілісною обрядовою системою й іменувалася Святом народження сонця.
Народні прикмети
В ніч на Старий Новий рік люди намагалися завбачувати прикмети. Ось деякі з них:
якщо ніч проти Нового року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби;
якщо сонце високо зійде, увесь рік буде щасливим, а особливо добрим буде врожай садовини;
якщо іній рясно вкриває всі дерева, буде врожай на зернові та гарний медозбір;
якщо падає м'який сніг - на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим;
який перший день у Новому році, то й рік буде такий;
якщо на Меланки (13 січня) сонячно й відлига, то чекай теплого літа. "Яка Меланка, такі й Петро з Павлом";
якщо вночі вітер дме з півдня - рік буде теплий, із заходу - буде вдосталь молока і риби, зі сходу - до врожаю фруктів;
якщо зоряне небо - добре нестимуться кури;
якщо ожеледь на деревах - уродить садовина;
якщо сильний мороз і падає малий сніжок - на врожай хліба, здоров'я людей і тварин; коли ж тепло і без снігу - на неврожай і хвороби;
якщо під старий Новий рік добрий сніг - сій гречку.
Діти клали у батькові чоботи шматочок хліба і вуглинку. Натомість він просив подати правий чи лівий чобіт; якщо втрапила вуглинка, то рік буде голодний, а хлібець - щедрий.
Кілька цибулин посипали сіллю. Якщо вранці сіль набухла вологою, то невдовзі піде дощ, стала геть мокрою - злива.
Джерела: miykray.at.ua, traditions.org.ua, mamajeva-sloboda.ua
