– Нещодавно Ви побували в Грузії. Розкажіть, з якою метою Ви відвідали цю країну?
– Так, справді, нещодавно я мала можливість взяти участь у медіа-турі до Грузії. Це була робоча поїздка. Я представляла місто Рівне і телекомпанію «Рівне 1» зокрема.
– Хто організовує такі поїздки і яка їх мета?
– Медіа-тур був організований міжнародною організацією IREX Україна та IREX Грузія. Це програма партнерства у галузі мас-медіа. Організація IREX надає підтримку незалежним ЗМІ України за допомогою різного роду тренінгів, навчань.
– Це була групова журналістська поїздка?
– Так, в прес-турі брали участь керівники і представники 11 провідних регіональних ЗМІ України. Хочу відмітити, що дуже вдало був підібраний склад учасників. Це були регіональні ЗМІ західної України, а також Харків, Луганськ, Донецьк, Маріуполь і навіть Крим. Щоправда, сьогодні ця журналістка живе та працює в Києві. Крім того, нас супроводжували надзвичайно професійні керівники медіа-відділу організації IREX Україна.
– Чи є суттєві відмінності між регіональними телеканалами України? Адже кожен регіон має свої особливості.
– Було дуже цікаво побачити діяльність наших колег з інших регіонів України. Я відчувала величезну гордість за наш телеканал, ті досягнення і здобутки, які мала за честь представити. Ті зустрічі, що проходили, були дуже відкритими і зворушливими. Ми слухали історії наших колег зі східних областей і Криму зі сльозами на очах. Нашим східноукраїнським колегам, які мають проукраїнську позицію, часто доводиться ризикувати життям. Деякі з історій були для мене просто емоційним вибухом.
– А чи мали Ви зустрічі з грузинськими медійниками?
– Так, організація IREX Грузія організувала нам професійні зустрічі з 10-ма керівниками регіональних телекомпаній Грузії. Ми навіть не очікували такого розуміння і підтримки з боку грузинських колег. Це було спілкування не лише між медійниками, це були щирі дружні розмови. Ми ставили відверті питання і отримували відверті відповіді. Було дуже цікаво крізь призму їхнього минулого почути думки про те, що сьогодні відбувається в Україні. Ми намагалися почерпати від них якомога більше інформації про військовий конфлікт, який був у Грузії, про ті наслідки, які він мав, про реформи, що здійснювались, і, звісно, нас дуже цікавили роль і становище незалежних ЗМІ у Грузії.
– Чи існують у Грузії медійні організації, які захищають інтереси незалежних ЗМІ?
– Так, власне ми приймали участь в конференціях, де активно спілкувалися з експертами з таких медійних організацій. Обговорювали ті можливості і ризики, які існують для регіональних ЗМІ. Отримали аналітичні дані про ринок реклами, форми власності ЗМІ, перехід на цифрове мовлення, висвітлення виборчих процесів, висвітлення дитячих питань та багато іншого.
– Я знаю, що Ви також мали зустрічі з Президентом Грузії, Послом України в Грузії та послом США в Грузії?
– Це величезна організаторська робота керівників програми медіа-партнерства GMPP та IREX Грузія. Нас приймали дуже тепло і щиро, по-дружньому. На найвищому рівні відчувалася повага до нашої країни, щире співчуття до нашої проблеми. Неможливо передати ті позитивні емоції і щирі побажання, які ми привезли в Україну.
– Хотілося б декілька запитань щодо телевізійного ринку Грузії. Чи існують у Грузії державні телекомпанії? Чи здійснено перехід на цифрове мовлення?
– Із 2005 року в Грузії функціонує суспільне телебачення, державних телеканалів немає. Фінансуються вони державою – це певний % від ВВП.
З приводу цифрового телебачення - Грузія взяла за основу українську ідею розвитку сітки локальних малопотужних мультиплексів і успішно її реалізовує. Несподіваним для мене було рішення грузинської влади в підтримку регіональних телекомпаній – дати можливість побудувати їм самим індивідуальні малопотужні мультиплекси, які стануть їхньою власністю. Це дало можливість суттєво знизити витратну частину телекомпаній.
– Що вас вразило найбільше?
– Вразила релігійність грузин. Таке відчуття, що у Грузії кожна приваблива для ока місцевість використовується для спорудження храму. Неймовірно виглядає вечірній старий Тбілісі з маленькими кафешками, ресторанчиками з верандами. Взагалі я уявляла Тбілісі інакше. Коли побачила своїми очима, мені він дуже сподобався: красиві будиночки, вузькі вулички, гуляючи по яких, відчуваєш спокій і отримуєш задоволення просто від прогулянки.
Смачніших страв, ніж в Грузії, я не куштувала. Таких, як усім відомі хінкалі, домашні хачапурі, м'ясні страви, назви яких я не пам'ятаю... Але все було таке смачне і навіть хліб – це взагалі окрема історія. Особисто у мене була незабутня подорож. Впевнена – і мої друзі отримали такі ж чудові враження. У будь-якому випадку, я ще повернуся!
– І нарешті, на вашу думку, чи існує грузинське чудо? І чи може Україна перейняти досвід Грузії?
– Та насправді ніякого чуда немає. Просто грузини дуже багато працювали над реформами. Скажімо, у них просто не існує тепер такого органу, як санепідемстанція та пожежна інспекція. І при цьому всюди чисто.
В Грузії справді подолано корупцію, наскільки це взагалі можливо. Зміни в Грузії почалися з подолання корупції – швидкого і рішучого. Сотні чиновників (мери, губернатори, міністри, судді) були заарештовані за корупцію, причому відбувалося це публічно, перед телекамерами.
В один прекрасний день ДАІ, як одна з найбільш корумпованих служб, була ліквідована. Близько 30 тис поліцейських залишилися без роботи. За кілька наступних місяців була створена поліція з новими високими зарплатами. Хоча перебільшувати законослухняність грузин на грузинських дорогах не варто. Правила дорожнього руху тут працюють з поправкою на місцевий колорит. Тепер Ви розумієте, яка прірва сьогодні в розвитку між нами. І скільки потрібно непопулярних реформ нам зробити. Мені було сумно від усвідомлення, скільки часу ми втратили. Революція троянд вдалася, а українців після Помаранчевої опанували розчарування і песимізм, які й повернули Януковича.
Я не хочу сказати, що Грузія – ідеал. У Грузії, скажімо, ще високий рівень безробіття, низькі заробітні плати. Реформи й подолання корупції – це важливо й необхідно для економічного успіху, але все ж – не достатньо. Інвестиції в основному йдуть у банківський, фінансовий сектори й сферу обслуговування, в реальне ж виробництво вкладаються небагато. Там є ще багато проблем. Та найважливіші зміни сталися в головах, серцях і свідомості грузин.
Я була здивована, що молодь, з якою спілкувалися на вулицях Тбілісі, погано знає російську мову. Сьогодні вся країна вчить англійську і комп’ютеризується.
– Що спільного у грузин та українців?
– У нас спільна мрія – головне, щоб не було війни
– У розмовах з грузинами виникала тема взаємин Грузії з новою владою?
– Власне, це питання виникало в українському посольстві. Я розуміла , для грузинів українці – щось набагато більше ніж будь-яка українська влада, яка була, є і буде.
