Олександр на позивний "Шурка" - головний сержант взводу радіоелектронної розвідки 104-ї бригади ТрО Рівненщини. Позивний «Шурка» — ще з дитинства, від хрещеного, військового. Так називали вдома, так і пішло з перших днів війни.

Історію оприлюднили у пресслужбі бригади.

Шлях до війська

Військову стежку Олександр почав із перших днів повномасштабного вторгнення — 24 лютого 2022 року став до лав ЗСУ. Потрапив до 104-ї бригади, де формувався 56-й батальйон. Звідти — служба, фронт, досвід. Каже:

«Моїх хлопців з тих часів майже не лишилося. Багато хто загинув. Особисто втратив шістьох. Це болить».

Розвідрота й завдання

Сьогодні Шурка служить у розвідроті. Займається переважно радіоелектронною розвідкою, але буває по-різному:

«Можемо йти в поля, можемо фіксувати сигнали, можемо — вийти на контакт. Усе змінюється залежно від напрямку».

У бою головне — дія, не паніка. Виживають ті, хто вміє відчувати момент і тримати удар.

«Я заводив і виводив групи. Всі мої — живі. Це — головне».

Куп’янськ. Два дні — майже 40 кілометрів. Без сну, без зв’язку. Земля — спальне місце, вода — по ковтку.

«Тіло вже не твоє, — каже Шурка. — Але ти йдеш. Бо позаду — твої. Їх не можна лишити».

Часів Яр. Перше бойове хрещення. Перша втрата, перша тиша після бою. І там — новина: буде донька.

«Контраст такий, що серце ламає. Але саме це і тримає. За неї — я мушу повернутись».

Інший випадок — врятувало передчуття: змінили маршрут за хвилину до удару.

«На війні нема схем. Є тільки чуття. Виживає не найсильніший — а той, хто бачить наперед».

Запорізький напрямок. Під час виїзду отримали сигнал про засідку. Перемістилися ближче до узлісся. За кілька хвилин — мінометний удар по попередній позиції.

«Ми мали секунду. Але вона — врятувала. І ми працюємо далі».

Сім’я та нове життя

У Часовому Яру чоловік дізнався, що стане батьком. Після Куп’янська поїхав на пологи. У нього народилась донька Владислава.

«Хочу бути для неї прикладом. І хоч боляче бути не поруч у важливі моменти — я тримаю фронт, щоб вона мала майбутнє».

Після війни

"Шурка" мріє про майбутнє, де немає сирен, обстрілів і прощань. Де поруч — рідні, а не зброя. Де дитина росте не з війною у вікні, а з батьком за столом. Його мрія — бути вдома. І бути потрібним — не лише фронту, а своїм.

Найважче та найлегше

Найважче — втрачати людей. Найлегше — бути в бою:

«Там чітка мета, там немає зайвих думок. А тут, у тилу, починаєш згадувати й аналізувати».

Про мотивацію та команду

«Я не кажу "ні". Якщо треба — іду. Але важливо, з ким іти. Я переживаю за людей, з якими працюю. Важливо, щоб поруч були ті, хто не зламається. Я показую — роби, як я. І тримайся».

Про майбутнє армії

Боєць мріє, щоби нове покоління військовиків зламало шаблони й трансформувало армію зсередини:

«Нам час відійти від радянської моделі. Ми не маємо боротися малою радянською армією проти великої — бо програємо не числом, а системою. Армія має бути про людей. Про гідність, розум, довіру й життя. Людяна армія — сильна армія».

Поради молодим

«Головне — балістичний захист, якісне взуття і витривалість. Решта — справа досвіду. Не треба купувати всі “фішечки” — треба готувати себе: фізично, морально, аналітично. І слухати та ставити питання. Бо навіть дурне питання — це вже крок до виживання».