З перших днів повномасштабного вторгнення Україна стала на захист своєї незалежності, і разом із нею – її найвідданіші сини та доньки. Саме тоді був створений 14 окремий стрілецький батальйон «ПОЛІССЯ», який сьогодні відзначає 3 річницю.

Його лави поповнили добровольці з усіх куточків Рівненщини: ті, хто вже мав бойовий досвід, і ті, хто вперше взяв до рук зброю. Але їх об'єднувало одне — безмежна любов до своєї землі та рішучість її захищати. Уже три роки цей батальйон стоїть на передовій боротьби, міцний, незламний і згуртований. За словами комбата 14 ОСБ «ПОЛІССЯ» Валерія Бєліцького з позивним «Бегемот», за цей час вдалося пройти складні випробування, та головне, що допомогло вистояти – це наша єдність.

Родина – це найцінніший скарб у житті кожної людини. Саме такою була і залишається моя філософія і нашого батальйону. З перших днів створення підрозділу, ми будували його на принципах братерства, підтримки та єдності. Концепція родини стала наріжним каменем нашої сили. Коли ти відчуваєш себе частиною єдиного бойового колективу, тоді будь-які труднощі стають легшими, а перемога – ближчою. Саме цей моральний дух допоміг нам вистояти там, де багато інших підрозділів не змогли. Віра в єдність і братерство тримає наш батальйон і сьогодні, у час, коли десятки підрозділів були розформовані через втрату морального стану. Саме підтримка та спільні цінності не дозволяють нам зламатися. Якщо кожен українець буде сприймати Україну як свою родину, наша країна стане сильною та процвітаючою. Можливо, це здається утопією, але це варте того. Бо які б статки ти не мав, які б досягнення не здобув, без родини ти – ніщо. Цю істину передала мені моя мама, коли я запитав її про найважливіше в житті. Вона сказала: «Родина». І вона була права. Усі святі книги, філософія, історія – все обертається навколо родинних цінностей. Бог створив людину, яка прагне тепла та підтримки, і ця істина закладена в кожному з нас. На нашому шевроні тепер викарбувані слова: «Бог – родина – виживання». Сильна родина – сильна Україна. І тільки разом, як одна велика родина, ми зможемо побудувати наше світле майбутнє, - переконаний Валерій Бєліцький.

Від самого початку повномасштабного вторгнення військовослужбовці були на «нулі», спочатку – обороняликордони Сумщини. А згодом — у найгарячішу точку війни, місто, яке стало символом незламності та героїзму – Бахмут. Про бойовий шлях батальйону розповідають ті, хто був там, на передовій, хто дивився в обличчя ворогу і не відступив.
 
«Ми знали, що дороги назад немає…», - каже офіцер батальйону з позивним «Спартак».

Ми бачили, як місто перетворюється на руїни, як кожна вулиця стає лінією фронту, як за кожен будинок доводиться платити найдорожчою ціною – життям. Це вир подій, де час зливається в одну безкінечну битву. Де день і ніч розрізняєш лише за кілька обстрілів. Де кожен метр землі окроплений потом, кров'ю та жагою до життя. Бої уБахмуті – це означало щодня приймати рішення між можливим і неможливим. Це означало дивитися в очі своїм хлопцям і знати: завтра хтось із них може не повернутися. Кожен метр був надважким, кожен день – це випробування на межі людських можливостей. Але ми трималися. Трималися заради тих, хто залишився вдома, за тих, хто більше ніколи не повернеться, за тих, хто ще в строю, - розповідає «Спартак».

 

Після Бахмуту 14-ий ОСБ був залучений до виконання бойового завдання в прилеглих територіях від районів Донецької області– Торецьк, Іванівське, Новомаркове, де й надалі продовжують захищати нашу країну.

 

Радіотелефоніст із позивним «Гриб» зізнається, що найбільше закарбував у пам’яті травневий штурм минулого року.

Важко передати словами ті відчуття, коли евакуйовуєш поранених побратимів, і не можеш вивести загиблих... Коли бачиш усе це на власні очі, а допомогти уже не можеш. Це болить. Це розриває з середини. А потім, коли доля дає тобі шанс вижити, вибратися з того пекла, ти озираєшся назад, а перед очима – обличчя тих, хто назавжди залишився там, у вічності. І ти живий… Ти щасливчик, бо Бог зберіг твоє життя, але разом із вдячністю приходить інше відчуття – нестерпний тягар пам'яті. Бо неможливо забути тих, хто боровся поруч і вже ніколи не повернеться додому. Вони живуть у наших серцях, - поділився зі спогадами «Гриб».

 

Серед гулу вибухів і нескінченної напруги війни є речі, які здатні пробудити найтепліші почуття, нагадати, заради чого триває ця боротьба та як каже один із бійців з позивним «Хрестик»: «Бойовий дух найкраще підтримує дитячі малюнки. Коли береш у руки аркуш, намальований маленькими пальчиками, де кривеньке сонце, синє небо і військовий з великим серцем на грудях, розумієш – ось вона, справжня причина, навіщо ти тут і за що воюєш. У кожному малюнку – віра, любов і надія. Це найсильніша зброя проти страху та втоми. Бо якщо діти вірять у нашу перемогу – ми не маємо права зрадити їхню віру».

Поруч із військовими ці три роки крокують ті, хто забезпечує їх усім необхідним. Волонтери стали тією невидимою силою, що щодня допомагає бійцям вистояти в цій війні. Вони везуть автомобілі, РЕБи, тепловізори, дрони, обереги зроблені руками дітей, тощо. «Волонтери – тилова міць армії» – каже комбат 14 ОСБ «ПОЛІССЯ».

Сьогодні 14-й окремий стрілецький батальйон продовжує захищати Україну, тримаючи рубежі, де вирішується доля нашої держави. Вони — ті, хто не дав ворогу просунутися далі, ті, хто заплатив за наші спокійні дні і ночі найвищу ціну.

Ми пам'ятаємо кожного, хто віддав своє життя за Україну. Ми шануємо тих, хто продовжує стояти на передовій. Ми пишаємося тим, що маємо таких захисників.

Вічна слава Героям! Живі – борються, полеглі – в строю! Боже бережи Україну, родину і 14 ОСБ.