Микола Фурманчук пішов на фронт добровольцем ще у 2015 році, коли мобілізували його молодшого брата Артема. Пройшовши прискорений курс підготовки, підписав контракт і вже своє 24-річчя зустрічав на передовій.

Про це повідомили в Костопільській міській раді.

Спочатку служба давалася важко, але підтримка командира Валерія Войтовича допомогла освоїти військову справу. Після демобілізації він не зміг знайти себе у цивільному житті й у 2019 році знову підписав контракт, цього разу як розвідник-оператор у 10-й гірсько-штурмовій бригаді. До підрозділу приєднався і його брат Артем.

У січні 2022 року Артем загинув у ДТП. А вже 24 лютого Микола, який перебував у резерві, без вагань повернувся до війська. Його підрозділ брав участь у боях на Житомирщині, а згодом вирушив на схід, де воював під Бахмутом.

«Це була найкрутіша підтримка! І розуміння, за що стоїмо. Часу ми не відчували, яке число – не знали. Бачиш БК, побратимів – і працюєш», – згадує воїн про бої за Бахмут.

«Ми не рахували днів, просто робили свою справу», – додає Микола, розповідаючи про безперервні бойові операції.

Бойові будні були виснажливими, та інколи навіть у прифронтових містах вдавалося відчути смак мирного життя.

«У Бахмуті тоді ще все працювало. Ми хот-доги собі могли купити, дуже хотілося відчути цей смак, і ти просто мрієш про хот-дог. А як побачиш у якомусь магазинчику те, що любиш – ой-ой, як же цього всього хотілося! Крім задоволення, такі моменти ще й гарно розряджали обстановку», – розповідає Микола.

Рік тому він одружився. Освідчився коханій Олені у прифронтовому Краматорську, подарувавши їй жовто-сині хризантеми.

За роки служби отримав кілька нагород, серед яких відзнаки Президента, Міністерства оборони та Головнокомандувача ЗСУ. Проте сам воїн не надає цьому значення – каже, що розповість про все після перемоги.