Троє рідних братів-добровольців із невеличкого села Кораблище, що на Дубенщині, стали на захист України після широкомасштабного вторгнення російської федерації.

 Історію про хоробрих братів опублікували у службі зв'язків з громадськістю інженерно-опозиційного полку.

Роман Петрович народився у 1989 році. Дитинство минало у Кораблищі. Після школи навчався у Мирогощанському аграрному фаховому коледжі. Далі здобував вищу освіту у Львівському національному університеті природокористування.

"Бувши студентом познайомився із майбутньою дружиною. Вона зі столиці приїхала на екскурсію до Львова. Після знайомства ми рік зустрічались і вирішили створити сім’ю. Тож переїхав жити на Київщину. Нашій сім’ї вже 10 років. Наразі виховуємо маленьку донечку", - розповідає про себе Роман.

Ранок 24 лютого 2022 року у молодої сім’ї був гучним. Проснулись від того, що спрацювала автотранспортна сигналізація, яку продовжили перші «звуки війни». Орки «брали Київ». В небі було видно і чути вибухи. Перших два тижні Роман із дружиною та дворічною донечкою перебували на Київщині, а далі поїхали до батьків на Рівненщину. Потому дружина з донькою попрямували за кордон, де було б безпечніше.

"Мені було спокійніше, коли я знав, що сім’я в безпеці", - додає Роман Петрович і продовжує розповідати про те, як добровольцем попрямував до місцевого територіального центру комплектування та соціальної підтримки (в минулому військкомат).

"Спершу на війну пішов мій молодший, рідний брат Антон, котрий за тиждень до широкомасштабного вторгнення повернувся зі строкової служби. Далі із Німеччини приїхав старший брат Павло, який довгий час жив та працював закордоном. Він теж пішов до війська захищати Україну. І я не забарився. Вже в березні стояв пліч-о-пліч із військослужбовцями одного із батальйонів інженерно-позиційного полку, на посаді маскувальник інженерно-маскувального відділення", - пригадує солдат Роман.

В березні минулого року батьківську хату охопила тиша. Спорожніли кімнати, стих дитячий сміх. Сини поїхали захищати Україну. Батьки не знаходили собі місця, хвилювались за дітей.

"З того часу, як ми роз’їхались, то з братами так і ще жодного разу не бачились. Антон служить на Київщині, Павло – на Одещині. На фронті теж не перетиналися", - говорить захисник.

Перша ротація Романа була на Харківщину. Військові злагоджено виконували бойові завдання. Довелось вчитись новому, але бажання звільняти від ворогів Україну мотивували солдата та побратимів. Копали окопи, будували бліндажі та інші фортифікаційні споруди.

"По-різному бувало на ротаціях. Але ця крайня… дуже не проста. Постійні обстріли, напруга. Нещодавно було пряме влучання по позиції. В цей момент стало страшно. Не за себе, а за сім’ю. Перед очима побачив донечку, дружину та батьків. Коли загроза минула, то я одразу до них подзвонив", - розповідає військовий.

Днями захисник приїхав із фронту. Попереду невелика відпустка. Із Київщини на Рівненщину прямує дружина та маленька донечка захисника, які вже давно повернулись із-за кордону. Попереду щемлива зустріч і сльози радості.

"Війна дала зрозуміти, що потрібно сильніше цінувати життя та рідних. Знаєте, я думав чому так сталось і чому маємо війну. Напевно тому, що пожинаємо плоди нащадків. Навіть в 90-их, коли Україна офіційно стала незалежною, ми не цінували те, що нам нелегко далось. А тепер ми розплачуємось за це. Не можна було допускати русифікації на телебаченні, в книгах, в піснях і так далі. Навіть зі свого дитинства пам’ятаю, як часто нам транслювали російські мультфільми. Кого ми тоді плекали? Кому догоджали? Треба було навпаки це все викорінювати та будувати українську Україну. Можливо б обійшлись зараз без крові. А так… окупували росіяни багатьом душі й тепер «визволяють», вбивають. А насправді раби ненавидять вільних українців та Україну загалом. Ця війна – це було неминуче явище. Усе до цього йшло. І тепер наше покоління зобов’язане поставити жирну крапку в даній історії та на довго поставити росію на місце. Наша боротьба обов’язково закінчиться перемогою. Бо по-іншому ніяк. Ми не маємо іншого шляху. А після перемоги збудуємо справжню Україну і для справжніх українців".