За кожним камуфляжем – своя історія. Ще з дитинства Микола мріяв стати священиком. І навіть уявити не міг, що пройдуть роки й замість підрясника він одягне – військову форму та піде від ворогів захищати Матір-Україну.

 Про це розповіли на сторінці у Фейсбук Інженерно-позиційного полку.

Але "шляхи Господні незбагненні" і від початку широкомасштабного вторгнення російської федерації, Микола став солдатом інженерно-позиційного полку Командування Сил підтримки Збройних Сил України.

Микола Олегович народився у мальовничому селі Башарівка, що на Дубенщині (в минулому Радивилівського району). Виховувала хлопця мама, яка нажаль дуже рано пішла у засвіти. Минуло вже 10 років, як вона померла. Ще з дитинства маленький Микола мріяв стати священником. Тому після школи «дорога привела» абітурієнта у Рівненську духовну семінарію. На третьому курсі перевівся у Одеську і Балтійську єпархію, де три роки був іподияконом при владиці. Потому повернувся на Рівненщину і не полишав думки про мрію, хоча згодом пішов працювати «не по спеціальності».

" До 24 лютого 2022 року нічого особливо зі мною не відбувалось. Жив, як і усі звичайні люди. Працював. Широкомасштабна війна застала мене на роботі, у Бродах. Якраз о 7:05 у місто прилетіли три ракети. Після цих вибухів усе кругом трусилось. Люди не чекали такого. Тому була паніка, страх. Ніхто не знав, що робити й куди бігти. У мене немає сім’ї та дітей, то мені в якійсь мірі було простіше", - розповідає Микола.

Цього дня на меблевому заводі вже ніхто не працював. Микола пішов додому, зібрав документи та особисті речі й постійно слідкував за новинами. Перші дні були неспокійні, але налаштовував себе на те, що піде служити у ЗСУ. І сповіщення з територіального центру комплектування та соціальної підтримки не забарилось. Вже в березні він ішов до військкомату.

"16 березня я мав з речами прийти в територіальний центр комплектування. І саме з цього дня розпочався мій новий шлях. Хоча військовим я себе ніколи не уявляв. І навіть не проходив військової служби. Але після подій, які почали відбуватися я сам собі сказав, що якщо я зараз маю бути у війську – значить на це воля Божа", - каже захисник Микола, котрий нещодавно повернувся із чергової ротації.

Самих ротацій у солдата було кілька. Крайня з них тривала чотири місяці і 10 днів. Й вона запам’яталася найбільше.

"Завдання перед нами стояло рити окопи, будувати бліндажі та інші фортифікаційні споруди. По-всякому у нас бувало, але ця ротація видалась найважчою. Багато довелось пережити. Наприклад, 8 червня. Близько 10 години ми будували бліндажі і почався обстріл. Було пряме попадання на наші позиції та влучання у бліндаж. Дерев’яні колоди в мить рознесло, мов сірники. Все вивернуло. Та на щастя усі 11 військовослужбовців залишилось живими. Звісно, що були легкі поранення. У мене теж легка контузія, але в порівнянні з тим, що могло бути, то можна сказати, що ми щасливчики і сталось диво", - розповідає маскувальник із позивним «Святий».

Цікавимось у Миколи чому побратими нарекли «Святим». Посміхаючись військовий каже: «Та не знаю. Напевно через те, що постійно молюся за них і за нашу Україну. Можливо ще й через навчання в семінарії і духовну освіту».

Що стосується молитви, то Микола каже, що старається часто молитись, а особливо тоді, коли на фронті.

"Знаєте, є така приказка – Як тривога, то до Бога. А на передовій постійно тривога. Не можна нехтувати молитвою. Я вірю, що під час цих страшних обстрілів, які були 8 червня, нас врятувала молитва. Цього дня я кілька десятків разів читав 90 Псалом. І жоден з нас серйозно не постраждав, хоч вибухи були поруч з нами і ми усі їх бачили та чули", - говорить "Святий".

Також військовослужбовець розповідає й про те, що не лише під час обстрілів і тривоги звертається до Бога. Щодня зранку та тоді, коли лягає спати він щоразу в своїх молитвах згадує побратимів. І так, як і усі українці мріє про єдине - про перемогу.

"Найперше моє велике бажання – це, щоб закінчилась війна. Хочу, щоб усі повернулися до мирного життя. Також хотів би створити сім’ю і знову стати на той шлях, який колись собі обрав. Я хочу стати священиком", - впевнено говорить маскувальних одного із батальйонів полку.

Наразі після ротації Микола поїхав у рідне село.

Після відпустки знову повернеться до полку, щоб разом із побратимами здійснити свою мрію і мрію мільйонів українців.